20 лютого у Харківській державній академії культури з успіхом пройшов захист дисертаційного дослідження визначного подвижника „харківської” школи бандурного музикування п. Віктора Мішалова (Торонто, Канада) на тему: “Культурно-мистецькі аспекти ґенези і розвитку виконавства на харківській бандурі”, подану на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – теорія та історія культури. Значення цієї події важко переоцінити, адже вона знаменує відтепер уже безповоротний і легітимний процес повернення в Україну з діаспори „харківської” бандури і способу гри на ній. В чому ж заслуга роботи Віктора Мішалова?
Дисертація Мішалова Віктора Юрійовича “Культурно-мистецькі аспекти ґенези і розвитку виконавства на харківській бандурі” присвячена розкриттю особливостей харківської школи гри на бандурі в контексті поступу української культури на тлі цивілізаційного розвитку людства. Актуальність проведеного дослідження обумовлена загальною необхідністю визначення шляхів та засобів піднесення рівня і забезпечення подальшого розвитку вітчизняної культури, потребою переосмислення значення традиційного в сучасному музичному мистецтві.
На основі багатолітньої дослідницької і практичної виконавської та педагогічної діяльності в сфері бандурництва В.Мішалов уперше в українському мистецтвознавстві дає наукове підґрунтя одному із найвиразніших і найбільш відповідних природі старовинного українського музичного інструмента бандури способів гри – т. зв. „харківському”, проводить всебічний аналіз його походження й розвитку, розкриває духовні і мистецькі складові феномену виконавства на „харківській” бандурі.
Ще на початку ХХ ст. визначним діячем української культури Гнатом Хоткевичем т.зв. „харківська” конструкція бандури і „харківський” спосіб гри на ній були покладені в основу методологічно вивіреної та адаптованої до суспільного сприйняття системи бандурного виконавства, яка дістала назву „харківської” школи. Акумулюючи засадничі етичні й філософські основи духовного спадку кобзарів і бандуристів, найкращі мистецькі якості й найраціональніші елементи творчого набутку народних співців, „харківська” школа швидко опанувала симпатіями тогочасної громадськості й незабаром стала сприйматися у суспільстві як вершинне досягнення бандурницького музикування загалом. Дослідження В.Мішалова доводить, що у 20-30-ті рр. ХХ ст. „харківська” школа виконавства на бандурі відіграла видатну роль у поширенні серед українського суспільства національної свідомості й духовних засад народної традиції, а також стала ефективним засобом достойного презентування здобутків української культури серед інших народів світу. Через це у добу тоталітаризму на Україні „харківська” школа була заборонена, а її подвижники на чолі з Гнатом Хоткевичем зазнали репресій. Лише завдяки діяльності невеликої групи ентузіастів і, зокрема, наполегливій діяльності В. Мішалова, „харківська” школа бандурного виконавства стала наново відкритою і доступною для широких кіл шанувальників. У цьому контексті дисертаційне дослідження В. Мішалова є важливим для сьогодення української культури й суголосним її нагальним потребам. Зокрема, базовані на багатющому досвіді виконавської і педагогічної практики висновки дослідження набувають своєї актуальності для українських навчальних закладів, музичних колективів, гуртків і творчих студій. Розглядаючи „харківську” школу як універсальний концепт досвіду багатьох поколінь професійних виконавців, В.Мішалов пропонує її у якості ефективного засобу для пожвавлення інтересу до бандурницкого музикування серед сучасної української та іноземної слухацької аудиторії, у тому числі - і серед молоді. Дослідження В. Мішалова створює науково виважене методологічне підґрунтя для сучасних виконавців на народних інструментах, органічно розширює їхній кругозір та індукує потребу у творчій дяльності, уводить і закріплює в обігу нові поняття, терміни, які важливі у сучасному мистецтвознавстві.
Разом з тим робота В. Мішалова несе в собі глибоку гуманістичну й благородну місію щодо реабілітації ще досі офіційно не визнаної в Україні твочої спадщини Гната Хоткевича у галузі музики, царині бандурного мистецтва.
